1 А я сам, Павло, благаю вас лагідністю й ласкавістю Христовою; я, коли присутній слухняний між вами, а не бувши між вами сміливий я супроти вас. 2 І благаю, щоб я, прибувши, не осмілився надією, що нею я думаю сміливим бути проти деяких, що про нас вони гадають, ніби ми поступаєм за тілом. 3 Бо ходячи в тілі, не за тілом воюємо ми, 4 зброя бо нашого воювання не тілесна, але міцна Богом на зруйнування твердинь, ми руйнуємо задуми, 5 і всяке винесення, що підіймається проти пізнання Бога, і полонимо всяке знання на послух Христові, 6 і покарати ми готові всякий непослух, коли здійсниться послух ваш. 7 Чи на обличчя ви дивитеся? Як хто певний про себе, що Христовий він, нехай думає знов по собі, що як сам він Христовий, так само Христові й ми. 8 Бо коли б я ще більш став хвалитися нашою владою, яку дав нам Господь на збудування, а не на зруйнування ваше, то не осоромлюсь. 9 Та щоб не здавалось, ніби хочу лякати вас листами. 10 Бо листи його кажуть важкі та міцні, але особисто присутній слабий, а мова його незначна, 11 такий нехай знає оце, що які ми на слові в листах, неприсутніми бувши, такі ми й на ділі, присутніми бувши. 12 Бо не сміємо вважати себе чи рівняти до інших, що самі себе хвалять, вони нерозумно самі себе міряють собою, і рівняють з собою себе. 13 Ми ж не будем хвалитись над міру, а в міру мірила, що його Бог призначив на міру для нас, щоб і до нас досягти. 14 Бо ми не розтягуємося над міру, ніби не досягли ми до вас, бо ми досягли аж до вас із Євангелією Христовою. 15 Ми не хвалимось над міру у чужих працях, але маємо надію, що як буде рости ваша віра, то за нашим мірилом сильно звеличимося ми між вами, 16 щоб і в дальших за вами країнах звіщати Євангелію, а не хвалитись готовим, як це чужі твердять. 17 А хто хвалиться, нехай хвалиться в Господі! 18 Бо достойний не той, хто сам себе хвалить, але кого хвалить Господь!